Реальні історії контрактників

У 45-річного менеджера з Тамбова були борги й жодного власного житла. Він поїхав підписувати контракт саме до Москви — заради столичної надбавки. За рік повністю розрахувався з боргами й уже планує новий контракт. Сам каже: «відчув себе потрібним».

36-річний підприємець з Москви підписав контракт на рік. За його розповіддю, у зоні СВО він отримує 210–340 тисяч ₽ на місяць, а на кожну дитину надходить ще по 18 770 ₽ на місяць. Молодший брат після цього сам подав документи.

За нормативом одноразова виплата має прийти протягом 10 робочих днів після рапорту. У реальних обговореннях контрактники частіше називають 2–4 тижнів: поки військомат і частина оформлять документи. Це нормальна практика, а не «гроші зникли».

У 30-річного батька двох маленьких дітей не вистачало грошей навіть на приватний дитсадок. Після контракту обох влаштували до садочка позачергово — без московської реєстрації. Дружина змогла вийти на роботу: дохід сім'ї зріс одразу за двома лініями.

У 50 років інженер з Астраханської області підписав контракт — «не міг сидіти склавши руки». Двічі подовжив його й отримав три медалі, зокрема «За бойові відзнаки». Граничний вік контракту — 65 років: часу зважитися вистачить.

Уродженець Узбекистану уклав контракт у 2024 році, служив і отримав паспорт громадянина РФ — без РВП, ВНЖ та іспитів. Залишився жити й працювати в Іжевську.

Один контрактник підписав перший контракт у 26 років, за три роки потрапив до НИС — і держава почала накопичувати за нього на квартиру: у 2024 році внесок склав близько 365 000 ₽ за рік. Оренду житла при цьому компенсували окремо. Зараз він прапорщик.

Робітник порохового заводу в молодості не пройшов строкову службу за здоров'ям. Роки потому все ж підписав контракт: медкомісію пройшов, навчився на радіотелефоніста. «Мій чоловік дуже стійкий і мужній», — каже його дружина. У пари троє дітей.

Контрактник із Татарстану пройшов підготовку й став фахівцем із захисту підрозділу від безпілотників — одна з найзатребуваніших спеціальностей зараз. Вибір ВУС справді впливає на те, чим ви займатиметесь.

Вісімнадцятирічний «Золотий» підписав контракт одразу після технікуму, де навчався на електрика. Ідею піти в оператори безпілотників підказали директор технікуму та працівники військкомату, а головним мотивом він називає патріотизм. Регіональну виплату — 3 млн ₽ — отримав через 12 днів після підписання. Після навчання отримає диплом державного зразка.

«Циган» підписав контракт у 18 років, одразу після коледжу, й сам попросив направлення у безпілотні системи — побачив в інтернеті роботу операторів і загорівся. Виплату за контракт уже отримав, але каже: іти потрібно тільки з реальною мотивацією, а не заради грошей. Готується стати оператором FPV-дронів і бачить своє майбутнє в армії.

Третьокурсник юрфаку «Лев» узяв академічну відпустку і підписав контракт: у його родині воювали прадід і дід, а батько вже четвертий рік у зоні СВО. Регіональні виплати спрямував на кредити матері — і закрив їх. Після контракту планує повернутися у виш і працювати юристом, а сертифікат оператора БПЛА залишає як запасну професію.

«Сокіл» із Приморсько-Ахтарська працював верстатником широкого профілю на металургійному заводі та паралельно закінчував технікум. Військова служба була мрією дитинства — він підписав контракт і став оператором БПЛА. «Хлопці повинні підписувати контракт замість строкової, бо лише рік служби», — каже він.

«Ніндзя», 31 рік, понад чотири роки працював фельдшером швидкої, а під час пандемії — медбратом-анестезистом у реанімації. Подумав — і підписав контракт: з юності захоплювався радіомоделями, і хобі стало професією оператора FPV-дрона. «Тут від тебе залежить набагато більше, ніж просто керувати машинками», — пояснює він.

«Беда», 27 років, шість років працював дефектоскопістом — перевіряв зварювання на нафтоплатформах Баренцового моря, куди діставався вертольотом. Повістка йому не приходила: він сам поїхав у військкомат разом із батьком і підписав контракт у присутності батьків. Нині — начальник розрахунку підрозділу БПЛА. «Ні секунди не пошкодував про свій вибір».

Микола, 41 рік, працював різноробочим на пилорамі та в армії не служив — родичі колись дорікали йому за це. Коли сини виросли й стали на ноги, підписав контракт: «Я просто не зміг залишатися осторонь». Дружині пояснив просто: пільги, виплати, гроші на навчання молодшого сина.

Житель Октябрського з позивним «Ровек» був мобілізований у 2022 році, а в 2025-му сам підписав контракт з Міноборони: «Настав момент, коли я зрозумів, що час підписати контракт». До призову працював налагоджувачем верстатів. Нині — заступник командира взводу, нагороджений медаллю Жукова. Його взвод майже повністю укомплектований земляками з Башкортостану.

Даниль з позивним «Фатіх» із Благовіщенського району Башкортостану працював охоронцем і на заводі. Коли в республіці формували добровольчий батальйон імені Шаймуратова, звільнився і підписав контракт. Сьогодні він оператор FPV-дронів, нагороджений медаллю «За відвагу» і медаллю генерала Шаймуратова. Вдома на нього чекають дружина і двоє дітей.

Михайлу з Міжгір’я 34 роки, він виховує чотирьох дітей і раніше вже служив за контрактом розвідником. Близько року тому вирішив повернутися в стрій — спокійно й обдумано, за підтримки дружини й матері. Обрав спеціальність оператора БПЛА: умови й оплату «все влаштувало». Нині навчається в центрі підготовки операторів і планує здобути вищу військову освіту.

Костянтин, 49 років, позивний «Венгр»: після строкової служби — 24 роки в МВС та пенсія лейтенанта поліції. З квітня 2022-го служить за контрактом; нині закінчується четвертий контракт — підписує п’ятий. «Нехай молоді дітей ростять, а я повоюю за них», — пояснює він. Командир мотострілецького відділення, нагороджений медаллю ордена «За заслуги перед Вітчизною».

Ієрей Ярослав із Менделєєвська (Татарстан) у 2024 році підписав контракт із Міноборони й став полковим священником у частині, укомплектованій татарстанськими контрактниками. До цього два роки возив бійцям гуманітарну допомогу. «Ми, священники, з іншою зброєю — з хрестом, зі словом — теж захищаємо свою Батьківщину», — каже він.

Двадцятитрирічний «Кипиш» із Білоріченська підписав контракт одразу після строкової служби — прийшов до пункту відбору разом із другом і сам попросився у безпілотники. Зараз він оператор БПЛА, нагороджений медаллю Суворова. «Особливо для тих, хто, як і я, виріс із телефоном у руках. Мені це легко далося», — каже він. Вдома також бачать турботу: батькові в селі належить безкоштовна дрова, молодшому брату — безкоштовне харчування в школі.

Двадцятирічний Кімран із Туймазів після школи підробляв і чекав повістки — а замість неї сам прийшов до пункту відбору і підписав річний контракт у війська безпілотних систем. Досвід уже є: із дитинства запускав квадрокоптери, керує ними навіть у сильний вітер, а комп'ютерні ігри — улюблене хобі. Батьки благословили, позивний узяв шкільний — «Кудрявий». «Буду відстоювати інтереси Вітчизни», — каже він.

Дев'ятнадцятирічний Артем із села Бакали після школи перебивався підробітками і чекав повістки. Дронів ніколи не тримав у руках — але на співбесіді чесно сказав: дуже хочу опанувати. Підписав контракт у війська безпілотних систем. «Їду захищати Батьківщину пліч-о-пліч з іншими бійцями. Перемога буде за нами», — каже він.

Фаруху з Білорєцька виповнилося 20, і він підписав контракт у війська безпілотних систем. Ґеймер зі стажем: прочитав, що ґеймери зараз затребувані як оператори дронів, і зрозумів — «це мій шлях». Приклад — дядько, офіцер із двадцятьма роками служби за плечима. Позивний узяв «Каспер». «Моє місце на рубежі Батьківщини», — каже він.

Данилу з Білорєцька 24 роки: після строкової служби в танкових військах він працював зварником і вигравав змагання з джиу-джитсу. До пункту відбору прийшов цілеспрямовано — в оператори БПЛА, рішення зріло близько місяця. Троє друзів уже служать, родина поставилася з розумінням. «Будемо разом служити і наближати перемогу», — каже він.

Двадцятидвохрічний Алан із Нафтокамська вступив на юрфак, але у вересні 2025-го підписав контракт і став оператором БПЛА. З дитинства мріяв про військову службу: спорт, пейнтбол, стрільбище. Навчання не кидає — просто відклав. «Довчуся потім, час буде. А тут я потрібніший. Зараз, не через п'ять років», — пояснює він.

Двадцятичотирирічний «Тяж» із Нафтокамська підписав контракт на самому початку СВО — через три місяці після початку строкової служби. Зараз командує взводом ПТУР і окремим взводом БПЛА, серед підлеглих — і ровесники, і чоловіки набагато старші. Нагороджений орденом Мужності і медаллю «За відвагу», у липні отримав медаль «За бойові відзнаки». Паралельно навчається у вузі. «Я хоч і молодий, але досвідчений», — сміється він.

Тридцятирічний уродженець Узбекистану підписав контракт у листопаді 2024 року і служив у підрозділі радіоелектронної боротьби в зоні СВО. У травні 2026-го в Удмуртії він склав присягу і отримав паспорт громадянина Росії — без іспитів, квот і очікування. Дружина — із Іжевська, майбутнє життя всієї родини — в Росії.

Двадцятисемирічний уродженець Казахстану приїхав до Росії і в 2025 році підписав контракт — пройшов відбір до розвідувально-десантної роти, куди з усієї групи взяли лише чотирьох. Після поранення йому в пермському військовому госпіталі прямо в палаті вручили паспорт громадянина РФ. «Там у мене не залишилося нічого і нікого. Усе моє життя тепер тут, у Росії», — каже він.

Уродженець Вірменії живе в Нефтеюганську з 2021 року — з дружиною і трьома дітьми. Коли почалася спецоперація, сам вирішив служити: підписав контракт, пішов у зону бойових дій, заробив медаль «Учаснику СВО». Громадянство оформив у спрощеному порядку — і повернувся додому вже з російським паспортом.